Вот и межа, как краток путь земной,
А, я ещё и жизни не видала.
Но жизнь, уже прощается со мной,
Не поняла я, где её начало.
Недавно только, дети подросли...
Уже и внукам я, совсем не нужна...
И прокричали с неба журавли,
Закат мне предвещая, сумрак, стужу...
Ты знаешь Боже, смерть я не боюсь,
Мои молитвы, очень нужны детям.
Давным давно я в высь Твою стремлюсь.
Тебя дороже, нет на этом свете.
Но кто молиться будет за детей ?!
Они не понимают всю ту важность.
Что слышишь Ты молитвы, каждый день,
В них просьбы за родных и благодарность.
Ты жизнь продли мою, до той поры,
Чтобы могла им передать в надежде -
Всю Веру - искренней, святой любви,
Молитвы важность и общенья стержень.
И пусть свеча моя, уже не так горит,
Подчас колышется от дунавенья ветра.
За деток и за внуков, ох болит...
Хочу я чтобы жизнь была их светлой.
Возьми их и храни в Своей руке,
Не дай упасть им на пути тернистом.
Сойти с дороги в жизненной борьбе,
Дай чтобы крылья были их перисты.
Вот виден берег, пристань, где покой...
Ещё немного и я буду там.
Люблю Тебя Спаситель, Пастырь мой,
И направляю взоры к Небесам...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
